Header image  
Смт Черкаське  Новомосковського району Дніпропетровської області
ЧЕРКАСЬКА ЗОШ
 
line decor
  << НА ГОЛОВНУ  ::  
line decor
   
 
Історія селища міського типу Черкаське

 

 

 

 

     Смт. Черкаське  Новомосковського району Дніпропетровської області розташоване на лівому березі річки Самара. Історія селища веде свій відлік з 1949 року, коли у  Новомосковському районі  з`явився новий населений пункт – невелике військове  містечко Нове, але його не було ні на картах району, ні на картах Дніпропетровської області. Основу населення складали військовослужбовці учбового батальйону, де готували спеціалістів для військових сил СРСР. Батальйон був розташований на  околиці  теперішнього селища в напрямку села Орлівщина. Це були важкі повоєнні роки. Люди жили в складних умовах, за будинки їм були землянки. 
     Восени 1957 року на землю Новомосковщини прибули частини 22- ї гвардійської танкової дивізії  із Забайкалля, яка у роки  Великої Вітчизняної війни звільнила м. Черкаси, тому її назвали Черкаською, а містечко відповідно також отримало назву Черкаське (з 1958 року) Кількість населення становила 4,5 тисячі чоловік. Тоді ж почалося будівництво житлових одноповерхівок і казарм для військовослужбовців. Сучасного вигляду містечко почало набувати з 1979 року. Зводилися багатоповерхівки, казарми, парки для військової техніки, облаштовувалися командні пункти, прокладалися дороги.  У 1958 році побудована перша школа з восьмирічним  терміном навчання, яка була розташована в районі житлових одноповерхових будинків.
     Для військовослужбовців, які на мали сім`ї, було побудовано гуртожиток, в приміщенні якого зараз знаходиться  ЖЕК, а Будинок офіцерів був розташований в будівлі, яку зараз займає селищна рада.
     На початку 60-х років було побудовано три двоповерхових будинки, а в 70-х роках почалося будівництво п'ятиповерхових будинків – це будинки №1,2,3. У 1978 році відкрито нову школу, яка надавала учням повну середню освіту. 


         У 1990 році гвардійська танкова дивізія була розформована, і на  її місце з Угорщини прибула 93-я мотострілкова  дивізія, а нині бригада, краща в Збройних силах України. Кількість  населення   зросла до 7,5 тис. Почалось будівництво дитячого садочка, житлових будинків, школи.  У тому ж 1990 році була створена Черкаська селищна рада, головою якою з того часу до тепер місцеві жителі обирають В.С. Тотояна. На сьогодні в селищі проживає  4227 чоловік ( данні на 1.07.2007 р.). За роки свого існування селище дуже змінилося: відкрито багато приватних магазинів, мебельний цех, є  лікарська амбулаторія, будинок офіцерів, дитячий садочок, школа мистецтв, перукарні, АЗС.  10 жовтня 2003 році відкрила свої двері   нова школа. Багато жителів селища приймали участь в ліквідації аварії на Чернобільській АЕС, 103 чоловіка пройшли бойових шлях    в Афганістані. До 20 річчя виводу радянських військ з Афганістану в селищі відкрито музей, пам’ятник воїнам - афганцям. 
     У вересні 2008 року селище відсвяткувало 50-річчя свого існування, де було представлено прапор селища, який зайняв почесне місце поруч з Державним прапором України та прапором військової бригади. Синьо-біле полотнище символізує мирне небо, та чистоту землі, увінчане гербом селища. Вперше на святі звучав і гімн Черкаського  у виконанні автора тексту Т.Мосійчук. музику написала О.Ломакіна.
У Черкаському живуть працьовиті й талановиті люди, якими пишаються його мешканці. Містечко відрізняється з-поміж багатьох інших тим, що воно нагадує одну велику родину, де всі один одного знають і підтримують. Ця його особливість сприяє тому, що високоінтелектуальна й високоінтелігентна атмосфера виховує таке ж юне покоління.
Тому хотілося б закінчити нарис про Черкаське рядками з вірша Костя Семеновича Дуба, викладача Дніпропетровського національного університету:


Радій, Черкаське! Промінь сонця бризнув,
Крилом ранковим виграє зоря.
Озвався день на радість благовісний,
Його збудила сміхом  дітвора.

Сонце над тобою, небо, хмари
Та трудів незроблених гора.
Але все ж прекрасні, дивні твої чари,
Красить тебе будь-яка пора.

Шати сосен тебе прикрашають,
Споюють озоном юний цвіт,
Лісовою піснею вітають
Веселковий твій бентежний світ.

 

 

Військова історична довідка
     Згідно з директивою генерального штабу Збройних сил колишнього СРСР від 15 серпня 1991 року 93-ю механізовану дивізію було передислоковано в Україну до селища Черкаського біля Новомосковська. Свого часу з'єднанням командував  генерал-полковник Олександр Кузьмук (пізніше обіймав посаду міністра оборони України).
     Свій бойовий шлях частини майбутньої 93-ї  гвардійської дивізії розпочали в серпні 1942 року. Саме тоді виникли 92-а та 97-а окремі стрілецькі бригади, з яких згодом було сформовано з'єднання.  92-а бригада почала формуватися 16 серпня 1942 р. у місті Ступні Московського військового округу з моряків Північного, Тихоокеанського флотів та Біломорської флотилії. 97-а бригада виникла 26 серпня 1942 на Уралі, в селі Куваші Золотоуського району. Обидві бригади брали участь у боях на Волзі, героїчній обороні Сталінграда. 92-а окрема стрілецька бригада 31 березня 1943 року " за доблесть и мужество личного состава, проявленные в боях по разгрому немецких войск под Сталинградом" була нагороджена орденом Червоного Прапора. 97-а стрілецька бригада, згідно з наказом від 1 березня 1943 "за  мужество и героизм личного состава, проявленных в боях  за Сталинград", була реорганізована в 13-у окрему гвардійську стрілецьку бригаду.
     Після розгрому німецько-фашистських військ під Сталінградом Указом НКО СРСР №12/937 від 17 квітня 1943 року на базі 92 окремої стрілецької бригади і 13 окремої гвардійської   Червонопрапорної стрілецької   бригади,   які   були передислоковані зі Сталінграду в район станції Валуйки-Уразово Курської області була сформована 93 механізована дивізія
     Формування дивізії було закінчене 10 травня 1943 року, а в липні 1943 року отримала своє перше бойове хрещення у складі 69 армії с. Прохорівка під час Курської битви. Дивізії в цій битві відводилась дуже відповідальна роль - не допустити введення в бій нових резервів ворога, відрізати шлях в Брянсько-Курському напрямку. 9 діб вдень і вночі воїни дивізії утримували вказаний рубіж, вистояли в обороні й перейшли у наступ, 27 липня форсували Північний Донець, вранці 5 серпня увійшли в м. Бєлгород. Увечері Москва салютувала на честь переможців. Це був перший салют Вітчизни нашому з'єднанню.
     Розриваючи наступ частини дивізії приймали участь в Харківській операції. За визволення м. Харкова 23 серпня 1943 року з'єднання отримало почесне звання «Харківське». В ході подальших боїв з'єднання у складі Південно-Західного фронту приймало участь у боях за звільнення Донбасу (до 29 вересня 1943 року).
     З 1 грудня 1943 року по 22 лютого 1944 року в складі 35-го гвардійського стрілецького корпусу бере участь в Корсунь-Шевченківській операції, ведучи оборонні бої в районі населених пунктів Новгорода та Будьонівки. Відтягувала на себе сили ворога, сприяла цим знищенню Корсунь-Шевченківського угрупування ворога.
     29 березня 1944 року, звільнивши Могилів-Подільський і форсувавши Дніпро, вела бої в напрямку державного кордону, звільняла ІІівденно-Західну Україну. 7 квітня частини з'єднання першими вийшли на державний кордон СРСР. За вихід з боями на Державний кордон з Румунією і форсування р. Прут 24 квітня 1944 року з'єднання було нагороджено орденом Суворова 2-го ступеня.
     З квітня по жовтень 1944 року частини з'єднання вели бої на території Румунії та Північної Трансильванії і звільнили м. Полешті. 15 вересня 1944 року з'єднання нагороджено другим орденом Червоного Прапора.
     З 29 жовтня 1944 року по січень 1945 року частини з'єднання вели наступальні бої на території Угорщини в складі 24 і 25 стрілецьких корпусів, звільняли населені пункти Гострець Тиса - Чеге, Міжкольц та ряд інших, а з січня 1945 року по травень 1945 року на території Австрії, Чехії та Словаччини.
     Не дивлячись на великі втрати в особовому складі, дивізія успішно справилась з бойовими задачами в Яссько-Кишинівській операції, в ході якої було знищено 22 німецькі дивізії і розгромлено майже всі румунські війська. Це призвело до краху німецької оборони на південному крилі радянсько-німецького фронту, змінило всю військово-політичну обстановку на Балканах.
     За активну участь у звільненні чеської, словацької землі та сміливий рейд на Прагу 17 травня 1945 року дивізія нагороджена четвертим орденом - орденом Кутузова 2-го ступеня. В день звільнення Праги дивізія заслужила свою двадцяту подяку Верховного Головнокомандувача.
За роки другої світової війни особовий склад дивізії пройшов 6,5 тис. км, захопив у полон 17 тис. 530 офіцерів та солдат ворога, знищила 108 танків, 313 артилерійських систем. За мужність і відвагу 16 тис. 898 чоловік нагороджено орденами і медалями, а 14 чоловік стали Героями Радянського Союзу.
     Післявоєнна історія Харківської дивізії також була досить насиченою. У жовтні 1945 р дивізію було переформовано в 35-у гвардійську механізовану, з 1956-го вона стала мотострілецькою. 17 жовтня 1964 р Харківській дивізії було повернуто № 93. з 1956 по 1991 рр. 93-я гвардійська Харківська дивізія дислокувалася   в  Угорщині.  Штаб дивізії знаходився  в  м. Кечкемет.
     У 2001 році у зв’язку з реформуванням Збройних сил України 93-я дивізія переформована на 93-тю бригаду.
     У селищі проживає багато учасників Великої Вітчизняної війни, є серед них і ветерани, на жаль, з кожним роком їх все менше й менше.


Федоткін  Василь Андрійович, 1926 р. народження, був призваний в ряди Радянської Армії в 1943 р., після підготовки воював механіком–водієм танка Т-34 у складі ІІ танкової Армії Білоруського фронту. Почав свій бойовий шлях з участі  в Яссько-Кишинівської операції. Брав  участь у звільненні Польщі, за що був нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня, медаллю "За звільнення Польщі". Під час штурму Берліна був поранений. За Берлінську операцію його нагороджено орденом Слави ІІ ступеня, медалями "За взяття Берліна","За перемогу над Німеччиною у ВВВ  в 1941-1945 рр.", також має ордени Великої Вітчизняної війни, Богдана Хмельницького, медаль "За відвагу ".

 

 


Шумакова Ганна Василівна,1922 року народження, свій бойовий шлях почала в 1941 році в Криму старшиною медичної служби - санінструктором. З грудня  1941 по 1942 рік воювала у складі 56-ї танкової бригади в Криму, далі у складі 40-го танкового батальйону під Сталінградом, з 1943 року – на Степовому фронті. Була поранена. Нагороджена  орденом  Вітчизняної війни І ступеня, медалями "За бойові заслуги", "За оборону Сталінграда".

Вчитель історії Руда Т.А.

 

 
 
Шануємо ветеранів
 
Вітання ветеранів
 
Парад гарнізону 9 травня